Small Talk: Катя Тейлор про виставку The Captured house та силу сучасного українського арту

Нещодавно виставка The Captured house пройшла у Римі, в липні та серпні її можна буде відвідати в Амстердамі та Брюсселі. До експозиції увійшли твори сучасних українських художників, які документують гуманітарну катастрофу в Україні, спричинену нападом росії, та спонукають міжнародну аудиторію до діалогу. Співорганізаторка проєкту та його кураторка - Катя Тейлор розповіла про проєкт та завдання арту під час війни арт-журналістці Дарії Кибець.

Катю, війна внесла корективи у всі сфери суспільного життя, включаючи культурну. Як і коли з’явилася ідея організувати виставку «Захоплений будинок»?

Організація культурних заходів – це моя робота, війна в Україні просто змінила ключову тему. Моє головне завдання – спостерігати за тим, що відбувається. Так сталося і цього разу. Після початку повномасштабного вторгнення побачила, що є багато досить цікавих творів, які показують нову реальність, в якій опинились українці, тож я почала зв’язуватися з художниками, питати, над чим вони працюють, і виникла ідея об’єднати їх у єдиний проєкт. Концепція була написана вже до середини березня.

Відкриття виставки відбулося в травні у Берліні та зібрало аж 3 000 людей. Проте останнім часом інтерес іноземців до війни в Україні падає, дається взнаки «втома» Європи від сумних подій. Чи відображається це на інтересі до виставки за кордоном?

Якби ми почали виставку зараз, про це можна було б говорити, аналізуючи певні дані, але ми почали проєкт майже одразу після вторгнення росії в Україну, і кожного дня картина змінюється. Так само як і інтерес глядачів та медіа щодо подій в Україні. Кожного місяця ми проводимо виставку в різних європейських містах, наша мета –показати через мистецтво те, що насправді відбувається в Україні очима українських митців. Щодо інтересу, думаю, єдине, що ми можемо робити, – це продовжувати говорити з європейцями про війну. Але шукати нові методи та підходи для того, щоб висловлювати свою позицію, оскільки ніхто не хоче бачити просто новини, просто страждання, просто жаль. Тобто ми маємо бути конкретними у тому, чого ми хочемо, дуже сміливими, відважними. Риторика жертви не привертає багато уваги.

Люди втомлюються від поганих новин, а якщо вони відчувають, що не можуть нічого зробити, а вони відчувають саме це, оскільки, можливо, вже надали свою допомогу, підписали якісь петиції, зробили якісь донейти, то в них складається враження неспроможності вплинути на наслідки подій в Україні.

Необхідно розробити державну стратегію щодо того, як ми формуємо бренд України зараз у світі. Тобто не чекати ще, коли на це буде час. Бренд України формується вже зараз, хочемо ми того чи ні. Треба розуміти, що часу нема, що ми вже дуже запізнюємося з цим. Маємо вже зараз бути більш креативними, більш відважними і, як не дивно, більш позитивними щодо того, на що спроможна Україна, якщо хочемо, щоб світ нами захоплювався, хотів бути схожими на нас, а не просто страждав разом з нами.

Катя Тейлор 2

До яких міст ви плануєте також привезти виставку? Є міста, які відмовляються вас прийняти?

Ми не говоримо з містами, у мене немає прямої комунікації з муніципалітетами, а тому не можу сказати, що Париж або Гаага відмовилися. Я звертаюся до інституцій – іноді державних, іноді приватних, і вони, залежно від програми, політичних поглядів, погоджуються або відмовляються. Як і планували, ми проводимо The Captured house у чотирьох європейських містах: після Берліну та Риму, ми вже на середині шляху і наступним прийматиме виставку Амстердам, з 7-15 липня, а потім виставка відбудеться в Брюсселі з 22 липня по 1 серпня 2022 року.

Яка робота з експозиції Чи є у Вас як куратора роботи, які ви могли б виділити, які зачепили вас найбільше?

Я відповідаю за ідеологічний склад проєкту. І всі художні твори від картин і скульптур до артефактів, які потрапили на виставку, тим чи іншим чином мене зачепили. Саме тому вони представлені на виставці The Captured House. Я побачила потужний художній вислів про реальні події, що відбуваються в нашій країні. Інтерпретація художниками через мистецтво війни в Україні, можливо, якась рефлексія, дали мені розуміння того, що ці твори можуть бути цікавими глядачам у Європі, для яких війна в Україні тільки в новинах по телебаченню або на екрані смартфону.

Мистецтво – це спосіб говорити правду, а не просто шокувати новинами.

У виставці ми не ведемо загальної розмови з масами, а будуємо діалог із кожним глядачем персонально. Наша мета: довести, що війна – це не абстракція, не сторінка в книзі з історії і не фотографія в новинах. Війна – це дуже особисте, глибинне переживання, яке змінило життя 44 мільйонів українців.