Любов Панченко: Її душа – у полотнах

Померла художниця-шістдесятниця Любов Панченко, яка перебувала у Бучі під час російської окупації. Їй було 84 роки. Про це повідомив мер Бучі Анатолій Федорук.

«Любов Панченко не змогли зламати в КДБ, але художниця дуже постраждала під час нової російської навали», – написав він.

Світла пам’ять талановитій мисткині. Разом з проєктом “60. Втрачені скарби” пригадаємо життєпис художниці та дизайнерки.

Любов Панченко працювала у різних жанрах мистецтва — в її доробку ліричні акварелі, ліногравюри, розкіш фантазійних декоративних розписів і неповторні картини-колажі з пальтової тканини. Вся її творчість мала яскраво виражений український колорит, що в часи комуністичного застою вважалося проявом «буржуазного націоналізму» і, відповідно, гальмувалося, замовчувалося владою. Її історія від 

“У зоряному просторі”. Колаж. Пальтова тканина. Музей шістдесятництва.

Одного літа художниці привели воронятко, якого вона вигодувала і приручила. Так її запам’ятали друзі: висока і струнка, з довжелезною чорною косою, а на плечі сидить ворон.

Дитинство

Любов Панченко – жива легенда українського національного мистецтва. Народилася 1938 року в селі Київської області. Батьки ніколи не схвалювали захоплення малюванням. У дитинстві Любу били по руках, якщо вона бралася за олівець. Дівчина не одержувала допомоги від родини, коли вчилася в училищі прикладного мистецтва, тому погано харчувалася і сильно хворіла.

Багатогранна діяльність

Свій талант Панченко розкрила, ставши дизайнеркою одягу. Створювала ескізи одягу, декоративний розпис, аплікації з тканини, графіку, живопис. Схеми розроблених Любов’ю вишивок друкував головний жіночий журнал тодішньої України «Радянська жінка». Потім ці візерунки копіювали майстрині по всій республіці.

Вона завжди обстоювала українську мову і культуру. Панченко малювала писанки, вишивала національні строї для хорів, збирала гроші для допомоги політв’язням, що відбували покарання «за антирадянську агітацію та пропаганду». За її участі в Києві відродилася традиція різдвяного колядування та вертепу.

1964 року Алла Горська, Людмила Семикіна, Галина Севрук і Опанас Заливаха виготовляють вітраж «Шевченко. Мати» в Київському університеті імені Шевченка. Тоді Панченко робить ескізи українських рушників та оформлює стіни Музею Тараса Шевченка.

Її душа – у полотнах

В усіх творах Панченко, незалежно від техніки виконання, є українські мотиви. Вона добре знала народне мистецтво і спиралася на нього у власній роботі. Зокрема, вплітала національні орнаменти в малюнки і в дизайн одягу.

Доля Любові склалася драматично. У радянські часи її твори не виставляли і не друкували. Художниця рятувалася вишивкою. Сьогодні роботи мисткині можна побачити у приватних колекціях її друзів, а також у фондах українського Музею шістдесятництва.

«Ті, хто туди входили, працювали під чужу дудку, а я – під свою. Мені все життя нав’язували політику, а я була далека від неї. Але завжди і скрізь розмовляла українською мовою», – Любов Панченко пояснює, чому попри високу професійну майстерність, не членкиня Національної спілки художників України.

Цим матеріалом ми продовжуємо серію матеріалів про видатних українських шістдесятниць.

Фото: treasures.ui.org.ua