Small Talk: актори Олександр Рудинський та Віталій Ажнов про прем’єру «Калігула»

вступ

Олександр Рудинський:

1 – Як швидко ви погодилися на пропозицію зіграти роль Калігули? 

У нас в театрі така практика, що на роль призначають. Я був дуже вражений такою довірою від Івана Уривського. Це наша третя спільна робота з ним. Звісно, працюючи чотири роки в театрі, я чекав головної ролі, хоча і розумію, що це дуже велика відповідальність.

2 – Як ви готувалися до ролі?

Репетирував, перечитував п’єсу, репетирував, дивився кіно, роботи улюблених акторів, впадав у відчай, знову репетирував… Ця тримісячна пауза дуже вплинула, бо зник страх, а залишилися лише довіра до партнерів і режисера.

Я тільки починаю відчувати роль, глядацьку залу, тож, процес роботи над роллю ще триває. Я шукав, чим перегукується цей герой зі мною. Приміром, мені завжди здавалося, що я (так само і Калігула) максималіст, але от над питанням «що таке «неможливе»?» – треба було довго розмірковувати.

3 – Одна режисерка розповідала мені, що описання ролі завжди можна помістити в два слова. Наприклад, Анна Карєніна – «полум’я почуттів». Як можна описати вашого героя? Чому саме так?

Бажання осягнути неможливе, втрачаючи свою душу.

4 – Репетиція ролі почалася до повномасштабного вторгнення росії в Україну, як війна позначилася на вашій ролі, на виставі?

Звичайно, виникали питання – нащо взагалі ця вистава, кому це потрібно і чи потрібно це мені? Зв’язок вистави з реаліями сьогоднішнього дня поза сумнівом є, як є і різниця між тим, кого граю я і кого бачить глядач. Я граю Калігулу – не історичну постать, а персонажа, якого написав Альбер Камю під час Другої Світової війни, коли гинули мільйони людей. Ми переживаємо сьогодні те саме. Мабуть тому в цій п’єсі так багато текстів, які мені дуже хочеться грати.

5 – Який антивоєнний твір ви вважаєте шедевром? Чому?

1984, хоча, думаю, будуть і нові.

Віталій Ажнов

1 – Як швидко ви погодилися на пропозицію зіграти роль Калігули?

У нас дещо інша система, аніж на Бродвеї. Я не погоджувався на роль Калігули – мене призначили на цю роль, яка була моєю мрією.

2 – Як ви готувалися до ролі?

Я вивчав імператора Калігулу з історичної точки зору, багато читав, багато дивився, а ще сидів на дієті….

3 – Одна режисерка розповідала мені, що описання ролі завжди можна помістити в два слова. Наприклад, Анна Карєніна – «полум’я почуттів». Як можна описати вашого героя? Чому саме так?

«Безжальна логіка», яка межує з божевіллям. Він нікого не жаліє на шляху досягнення своєї мети.

4 – Репетиція ролі почалася до повномасштабного вторгнення росії в Україну, як війна позначилася на вашій ролі, на виставі?

У кожного з нас відбулася переоцінка цінностей. З’явилось багато запитань щодо сценічного втілення мого героя – як взагалі це тепер грати? Багато вібрацій, думок і паралелей, але акторська робота тому й дивовижна, що все можна виправдати і вивернути. В цій виставі звучить питання життя і смерті, так, воно вічне, але саме зараз, в умовах війни, дуже актуальне.  

Наразі дуже непросто віднайти в собі ресурси для творчості, враховуючи те, що відбувається. Це, безумовно, впливає на кожного з нас, зокрема, на психоемоційний стан, від якого залежить якість роботи. Але я істинно вірю, що театр – це культурний фронт і радію, що можемо робити те, що вміємо і любимо. І віра, що людям зараз потрібне мистецтво, яке здатне лікувати, вселяє велику надію і додає сил.

5 – Який антивоєнний твір ви вважаєте шедевром? Чому?

Не вважаю щось шедевром. А взагалі, краще б таких творів не виникало.

Фото: Юлія Вебер

Читайте також: