Танення Арктики пов’язали з екстремально теплим літом у Європі
Група британських океанографів вивчила зміну солоності морської води на півночі Атлантики і прийшла до висновку, що прісна вода, що надходить з арктичних льодів, що тануть, ймовірно, вплине на літню погоду в Європі.
Екстремальні стрибки температури в Європі пояснюють сильним таненням арктичних льодів і Гренландського крижаного щита. Naked Science вже розповідав, як з 1980 по 2010 роки острів «позеленів» на 111%, а площа заболочених земель зросла майже вчетверо. Територія Арктики прогрівається вдвічі сильніше, ніж у середньому по світу — це виражається, зокрема, і в обсягах прісної води, що потрапляє в океан. Такий ефект заведено називати Арктичним посиленням.
Раніше висловлювалося кілька припущень, що втрата арктичного льоду статистично пов’язана з екстремальною погодою середніх широт. Дослідники спостерігали, що зимові холодні аномалії в субполярній зоні передували хвилі тепла в Європі наступного літа. Проте механізми цього впливу вивчені погано.
Британські океанографи вирішили застосувати новий спосіб вивчення океанічних змін. Річ у тому, що попередні дослідження стикалися з труднощами при моделюванні солоності води, а інформація із супутників та буїв погано відображала реальну картину. Нова робота, опублікована в журналі Weather and Climate Dynamics, розповідає, як внесок талої прісної води може позначитися на погоді в Європі цього літа.
Автори використали у своїх розрахунках дані, отримані з 1979 по 2022 роки. За допомогою аналізу балансу маси води на поверхні вони вивчили те, як поширюється прісна вода і як впливає на солоність океану. А прогноз літньої погоди для Європи дослідники зробили на основі статистичного та кореляційного аналізу десяти найтепліших та десяти найхолодніших періодів.
Як пояснюють автори, повітря субполярної зони восени та взимку холодніше поверхні океану — через це верхній шар води охолоджується, стає щільнішим і опускається. На його місце приходить тепліша вода, яку знову потрібно охолоджувати. Але в цей процес теплообміну повсюдно входить прісна вода, яка не така щільна, як солона. Внаслідок цього порушується теплообмін, і атмосфера регіону стає нестабільною.
Утворюються аномалії циклонів, Північно-Атлантичний перебіг (продовження Гольфстріму) відхиляється північ. У результаті, як пишуть океанографи, на півдні субполярної зони стає тепліше, вітри зміщуються на північ і такі наслідки циклонів призводять до антициклонів над Європою. Тобто до теплішої та сухішої погоди у регіоні.
«Грунтуючись на виявленому ланцюжку подій, ми очікуємо, що океансько-атмосферні умови будуть сприятливими для незвичайно теплого та сухого літа над Південною Європою цього року», зазначила автор нового дослідження Марілена Олтманнс.
Проте варто зазначити, що численні чинники зміни морської води — опади, випаровування, річковий стік, перемішування течіями та інші — роблять точне оцінювання її солоності майже неможливим.
Загалом щодо 2024 року для частини Європи (наприклад, Східної), прогноз авторів нової роботи може здійснитися: досвід показує, що в роки з холодною зимою в Росії, скажімо, наступне за нею літо визначається антициклонами, тобто виходить відносно сухим і жарким. Проте досить неочевидно, що такі механізми працюватимуть на довгостроковій основі.
Справа в тому, що 120 тисяч років тому глобальна температура була на градус вище, ніж у наші дні, тобто клімат був схожий на той, що чекає на нас в останній чверті XXI століття. При цьому в Європі спостерігалася швидка експансія дерев як граби (аж до Валдая). Граби не виносять ні сильні морози, ні сильні посухи. Тим часом часто літо з антициклонами не може не приносити сильних посух. Отже, за серйозного потепління 120 тисяч років тому екстремально сухої літньої погоди в Європі явно не спостерігалося.
